Е. Виталина без приводу

Мій Павлік, мій Папік, мій рідний, Пам’ятаєш ту дискотеку в селі? Між музикою, сміхом і світлом Ти став найважливішим в житті. Я тоді ще не знала напевно, Що доля так тихо прийшла, Але серце сказало: «Це — він мій», І я за тобою пішла. Просто так, без приводу й дати, Я хочу сьогодні сказати знов: Якби час повернувся назад — Я б знов прожила з тобою все знов. Тридцять сім наших років разом — Це не цифра, це ціле життя. Бо кохаю тебе, мій Папік, Ти — опора моя і сім’я. Ти добрий, спокійний і ніжний, Ти жартуєш у дружній юрбі. Та для мене ти завжди серйозний, Коли тихо говориш мені. Мамуль — так ти ніжно кличеш, І в тих словах — цілий світ. Ми разом дорослішали, мріяли, І разом зустрічаєм світанки й зліт. Просто так, без гучних обіцянок, Я дякую долі за нас двох. За дітей, що виросли з любові, За спільний наш кожен крок. Тридцять сім наших років разом — І я б не міняла нічого в них. Бо ти мій друг, мій захист і радість, Мій спокій у днях непростих. Відпочинки з друзями, сміх до ранку, Теплі розмови при світлі ламп, Ти завжди був поруч, мій рідний, Навіть коли було важко нам. Ти — не просто чоловік у домі, Ти — мій найкращий друг назавжди. І якщо б доля дала ще вибір, Я б знову сказала тобі: «Іди…» Іди зі мною по цій дорозі, Як йшли ми вже стільки літ. Мій Павлік, мій Папік коханий — Ти — мій найцінніший скарб у світі. І поки б’ється моє серце, Я знов і знов повторю це: Я б прожила з тобою все життя, Бо кохаю тебе.