Е. Irina Sotnikova день закоханих

Вечір тихий, світло вікон і жовтневий листопад, Кафе «Барикада» — там почався наш маршрут. Ти дивився так упевнено, немов знав усе наперед, І з того вечора доля звела дві душі в один політ. Вірний, сильний і надійний — мій спокій і мій дім, З тобою поруч навіть тиша стає живим теплом. Ірино й Андрію — наша історія жива, Вісімнадцять років разом — це любов, що не мина. Я кохала, кохаю і буду крізь часи, Навіть якщо весь світ проти — для мене тільки ти. Ми — приклад для дітей, наша сила — це сім’я, Де в кожному «люблю» оживає майбуття. Весілля — білий день і обіцянки назавжди, А потім син з’явився — наче сонце навесні. Згодом донечка маленька принесла новий світанок, І наш дім наповнився сміхом, ніжністю й коханням. Ми проходили дороги, де був вітер і дощі, Та тримались за долоні — і знаходили ключі. Ірино й Андрію — наша історія жива, Вісімнадцять років разом — це любов, що не мина. Я кохала, кохаю і буду крізь часи, Навіть якщо весь світ проти — для мене тільки ти. Ми — приклад для дітей, наша сила — це сім’я, Де в кожному «люблю» оживає майбуття. Переїзди й дороги, нові кроки вперед, Та коли ми разом — зникає кожен страх і лід. Бо справжнє кохання не губиться у днях, Воно тихо світить, як зорі у небесах. Ірино й Андрію — два серця, мов крила, Наша ніжність роками лише сильнішою стала. Я не перестану кохати — хай минають літа, Бо з тобою, коханий, оживає душа. І нехай попереду ще тисячі доріг — Я з тобою назавжди, мій єдиний Андрій.