Л.Аліна Данилюк На 14 лютого

Котік мій, Котя, лапусік рідний, Три роки поруч — шлях непростий і світлий. Ти вариш каву, коли я ще сонна, І в тихих ранках любов невимовна. Обійми теплі, як дім між долонь, Поцілунки тихі — наш спільний вогонь, Ти поруч з дітьми, і в кожній хвилині Я бачу опору в коханій людині. На чотирнадцяте лютого серце співає, Бо поруч той, хто мене розуміє й кохає. Хай сварки й сльози — ми сильніші знов, Бо нас об’єднала справжня любов. Дякую небу за кожну мить, Де наші серця в одному звучить, І навіть коли мовчить цілий світ — Ти мій найрідніший, мій теплий привіт. Пам’ятаю дорогу до ріддому разом, Як серце тремтіло від щастя відразу, Євуся — донечка, Масік і Тьомік — сини, У кожній усмішці наші весни. Не все нам легко давалось з початку, Ми йшли крізь дороги, часом без ладу, Роз’їзди й мовчання, але знову й знов Нас повертала додому любов. На чотирнадцяте лютого серце співає, Бо поруч той, хто мене розуміє й кохає. Хай сварки й сльози — ми сильніші знов, Бо нас об’єднала справжня любов. Дякую небу за кожну мить, Де наші серця в одному звучить, І навіть коли мовчить цілий світ — Ти мій найрідніший, мій теплий привіт. Ти працюєш важко заради родини, Щоб ми усміхались щодня без причини, Ніколи не скажеш нам слово «ні», І щастя знаходиш у простій тишині. Посуд помити, дітей обійняти, Просто зі мною мовчки стояти, І неважливо — вдома чи в мандрівці, Нам добре разом у кожній миті. Ми вчимося чути, ми вчимося жити, Відкривати душу й сильнішими бути, Хоч інколи сваримось — це не біда, Бо серце до серця веде крізь літа. На чотирнадцяте лютого серце співає, Бо поруч той, хто мене розуміє й кохає. Я дуже люблю тебе — знай це завжди, Ти світло моє серед темної води. Дякую долі за кожен наш крок, За вибір твій — за сімейний урок, І хоч би що сталося — я поруч іду, Бо тільки з тобою свій дім я знайду.