Е. Анна Малая для коханого

Я пам’ятаю погляд твій і шум робочих днів, Тоді ти був закоханий, а я — серед вітрів. Мене нічим не вразив ти на самому початку, Та доля вже писала нашу спільну загадку. Я зникла тихо, мов туман, інше життя настало, А ти дивився крізь роки — і серце не мовчало. І тільки фото у мережі сказали без прикрас, Що час розвів дороги наші далеко від нас. Ігор, ти мій спокій серед грози, Моя дорога крізь чужі голоси. Ми не шукали легких чудес — Та любов знайшла нас саме тут і тепер. Навіть коли між нами війна і міста, Я відчуваю — ти моя висота. І якщо світ перевернувся тоді, То лише щоб ми знайшлися назавжди. Минуло стільки довгих літ, мов інше життя, Ти написав перед дорогою — і все почалося знову. Війна забрала тишу в нас, залишивши тривоги, Я їхала до тебе крізь лікарні і дороги. Неромантичні наші дні, але такі справжні, Слова прості — та вони найважливіші. І вперше у Львові, коли я приїхала до тебе, Я зрозуміла — це мій дім, хоч навколо було небо з тривогами. Ігор, ти мій спокій серед грози, Моя дорога крізь чужі голоси. Ми не шукали легких чудес — Та любов знайшла нас саме тут і тепер. Навіть коли зустрічі — мов сни, Я тримаю тепло твоєї руки. І серед тисяч складних доріг Я знов обираю лише тебе одного. Ти став для моєї дитини світлом і теплом, І серце моє сказало тихо: «ось він — мій дім». За кілька років ми прожили, мов десятки літ, Кохання виросло крізь біль і серед битв. Я не одразу побачила те, що було в тобі, Та ти терпляче ніс любов крізь всі ці дні. І зараз мрію лише про одне без прикрас — Щоб ми стали знову такими, як були колись для нас. Хай повернеться ніжність у кожен наш ранок, Без страху втрат і без довгих прощань. Я хочу дивитися так, як тоді — Коли майбутнє здавалось безкраїм, як сни. Ігор, ти мій спокій серед грози, Моя дорога крізь чужі голоси. Ми вистояли там, де ламався час, Щоб любов сильнішою стала для нас. І навіть якщо мовчимо іноді — Я знаю, ти поруч у моїй душі. Просто будь — і цього досить мені, Бо ти моя доля у кожному дні.