N.Наталія К

Двадцять п’ять років — немов один шлях, Радість і сльози, надія і страх. Ми познайомились в день виборів долі, Ти був у формі — такий справжній, сильний. Погляд упевнений, постава пряма, Я ще не знала — це доля моя. Ти був красивий не тільки на вид, А серцем мужнім — на ціле життя. Двадцять п’ять років — ми разом і досі, Через усе пронесли ми любов. Сварки й незгоди — як вітер осінній, Але сім’я — це завжди наш дім і наш кров. Володю, коханий, моя ти опора, Я дякую долі за кожен наш день. Ми — сім’я. Ми — назавжди. І це найбільше з усіх благословень. Перший наш Новий рік — гуртожиток, сміх, Прості стіни, та щастя — на всіх. Потім весілля — як мрія жива, І разом у серці зрослася сім’я. Народилась Вікторія — ніжна, мала, Ти сина чекав… і душа сумувала. Та взявши її на руки вперше тоді, Ти полюбив — усім серцем, назавжди. А потім Денис — твоя копія, син, Продовження роду, твій спадок і чин. У дітях твоїх — твоя сила й тепло, У них твоє серце навіки живе. Двадцять п’ять років — ми разом і досі, Через усе пронесли ми любов. Ти — моя сила, мій захист і спокій, Моя надія у світі тривог. Я дякую тобі за дітей і за дім, За турботу, терпіння, за кожен наш крок. Ми — сім’я. Ми — назавжди. І наш союз — це любов без умов. Було непросто — і сварки, і біль, Непорозуміння, мов гострий заметіль. Та ми не здались, ми вистояли вдвох, Бо справжня сім’я — це не слова, а шлях. Вже четвертий рік — гарячі точки, війна, Я молюсь за тебе щоночі одна. Ти незламний, сильний, ти — наш герой, І я чекаю тебе живим додому, мій рідний. А мрія проста — коли все це мине, Ми вдвох поїдемо туди, де спокій живе. І там набудемось разом до схочу, Без тривог, без війни, без безсонних ночей. Дякую, Володю, що ти в мене є, За любов, за турботу, за серце твоє. З річницею, коханий, двадцять п’ять — не межа, Попереду ще життя… І в ньому — ми, і наша сім’я