N.Karina v2.

Чотирнадцяте лютого — наша дата, П’ять років разом — шлях не з плакатів. Не з казки, не з легких сторінок, А з правди життя, де важливий кожен крок. Ми знайшли одне одного серед тисяч імен, В інтернеті, випадково — та не зовсім. Я була не одна, з маленьким серцем в руках, Емілії — п’ять місяців, світ на плечах. І ти не злякався. Ти просто прийшов. Без гучних обіцянок, без зайвих слів. Ти прийняв нас обох, як є, до кінця, І в цьому — твоя справжня сила й душа. Ти кличеш мене Каріша, сонце моє, І в цих словах — усе, що серце гріє. Ти добрий, уважний, завжди допоможеш, Коли світ тисне — ти бути опорою можеш. Ми проходили темряву, втрати й біль, Де ламалась довіра і танула віра щодень. Було непросто, було боляче й тихо, Але ми не здались — і це головне, Діма. Бо все, що зруйноване, можна зібрати, Якщо в серці є бажання берегти, не зрадити. І все, що позаду — лиш досвід і шлях, А попереду — світло в наших очах. А потім прийшла Олівія — наше диво, Через три роки — як нове життя красиве. Дві донечки, два світи, одне «ми», Одна сім’я, одні мрії, одні сни. Я хочу вірності — не на словах, А в щоденних вчинках, у простих речах. Розуміння, поваги, тепла без умов, Щоб любов була домом, а не знов і знов. Я мрію про щасливе наше майбуття, Де спокій у серці, де правда жива. Де ми — команда, де ми — сім’я, І де я впевнено кажу: це — моє життя. З Днем закоханих, мій рідний, мій дім, П’ять років разом — і я обираю знов Діму. Не ідеально. Не легко. Але по-справжньому. І саме так — назавжди.