Тррр

Вона зранку — в депо, я ще в мастилі по лікоть, Контактор залип — ну, буває, не нити. В неї рейс по графіку, стрілка — не жарт, А я після зміни — під вагоном, як чорт. КВ бурчить, резистор червоніє вночі, Я знаю цей вагон, як свої мозолі. Вона дзвонить дзвінком — не для сварки, для справи, Бо трамвай — не машина, він характер має. Вона — водій трамвая, Я — той, хто його трима. В неї — рейки і місто, В мене — ключі й душа. Поки струм по мережі, Поки крутиться світ, Наш трамвай не зламаєш — Він сім’єю прошитий. Пасажир з настроєм — “чого так трясе?”, А він би сам попробував КТ мінять в дощі. Стрілка знову капризна, контакт пропада, А вона спокійно: «Все нормально, їдемо, да». Я їй кажу: «Гальма — м’яко, не рви», Вона сміється: «Я ж не перший рік, живи». В депо всі знають — якщо вона на лінії, То цей вагон доїде, навіть без ілюзій. Вона — водій трамвая, Я — ремонт без понтів. В неї — форма й колія, В мене — графік і дим. Якщо іскра — не страшно, Якщо ніч — не біда, Бо трамвай — це не транспорт, Це сімейна судьба. Бридж (під баян / гітару, повільно) Не Роллс-Ройс, не джип, А старенький вагон. Але він нас годує, І тримає район. Вона їде по місту — я чую той дзвін, То не просто трамвай — то наш спільний ритм. Поки рейка з’єднана, поки є струм, Ми з нею — команда. Вагон — наш дім.