N.Ярослава Ярослава2

Колись давно — клуб, світло і музика, Погляд між нами — як перший вогонь. Дві тисячі шістнадцятий — миттєвість, Де серце вперше впізнало любов. Та ти пішов — дорога в армію, Розлука різала тишу ножем. Тобі там було так важко без мене, А я жила… та жила не зовсім. Котик мій, я — твій пупсік назавжди, Навіть якщо між нами війна. Через роки, відстані й страхи Наше кохання спалахнуло знов. Я дочекаюсь — без умов і причин, Бо серце вже вибрало шлях. Ми вистоїмо, ми будемо разом, Навіть коли важко дихати так. Минуло дев’ять довгих, різних літ, Ми зникали, та не зникали зовсім. Бо кожне слово, кожен привіт Залишався у серці навмисно. Коли в моє життя прийшла дитина — Ти проклинав той день, що пішов. Бо зрозумів: справжня втрата — Це любов, від якої втік колись. Котик мій, я — твій пупсік завжди, Ти за мене — хоч проти увесь світ. Твоя турбота, ніжність і сила Тримають мене навіть у снах. Я дочекаюсь — крізь біль і тривогу, Через ніч без твоїх обіймів. Бо любов — це не просто слово, Це вибір щодня, навіть у війні. Знову відстань. Знову форма й дороги. Знову серце стискає страх. Та я тримаю тебе подумки, І це сильніше за будь-який біль. Наша мрія — бути разом попри все, Пройти цю війну, не зламавшись. Ми вже довели: справжні почуття Повертаються, навіть загубившись. З Днем закоханих, коханий мій, Я чекаю. Я вірю. Я люблю.