N.kristina popova2.

У кав’ярні, де шум і тепле світло, Твій погляд спіймав мене крадькома. Я ще не знала навіть твого імені, Та серце вже шепотіло: «Він — мій шанс». Ти мовчки дивився — без зайвих слів, А я ховала усмішку в тиші. І в телефоні, трохи ніяковіючи, Підписала просто: «Одеса» — ближче, ніж ім’я. Мій котик, моя тиха любов, Два роки — і ціле життя між рядків. У твоїх руках — спокій і вірність, У серці — повага й тепло без умов. Мій Одеса, мій дім і мій вибір, Я кохаю тебе — щодня, знов і знов. Наш перший поцілунок — як обіцянка, Без слів, але назавжди в серці моїм. А потім — той день, коли ти так серйозно Сказав про майбутнє, де «ми» — це один. Спільна відпустка, дороги і сміх, Знайомство з родиною — тепло і світло. З тобою усе стало справжнім і простим, І я зрозуміла: любов — це не гучно, це — вірно. Мій котик, моя тиха любов, Два роки — і ціле життя між рядків. У твоїх руках — спокій і вірність, У серці — повага й тепло без умов. Мій Одеса, мій дім і мій вибір, Я кохаю тебе — щодня, знов і знов. Я хочу з тобою міцну родину, Де слова підтверджують вчинки щодня. Де ми — не ідеальні, але справжні, І любов — це «разом», а не «дарма». Колись я соромилась спитати ім’я, А тепер знаю — воно в моєму серці. Мій Одеса, мій котик, моя любов, З Днем закоханих. Я — твоя.