Тыгыдык(Cover)(Cover)

Сукня у шафі — тепер як клітка, Вчора — манікюр, парфуми і квітка. Сьогодні — повістка, рюкзак, перон, Рід віддає доньку в дивізіон. Батько старий, ветеран, у шрамах, Він бачив війну у вогні і драмах. Вона обрізає до плеч свої коси, Йде туди, де вмиваються кров’ю роси. Тепер вона — виклик і вільна воля, В берцях і пікселі викута доля. Під шоломом «мультикам» ховає вроду, Стала бронею для свого народу.Вона — не син, а сталь меча, Що зняла тягар із батька плеча. Поряд ідуть найкращі з синів — Її силует крізь марево снів. Не квітка в саду, а вогняний щит, В її долонях тримається світ! Холодний вітер січе обличчя, В окопах зима — як ціле сторіччя. У рації — «Плюс», у битві — привид, Ворог тремтить, коли чує цей вигук. Бруд на обличчі, іскри від сталі, Вона підіймає тих, хто упали. Від вільних степів до посадки лихої, Стала живою легендою . Ніч у бліндажі, сива тінь, Вона — одна серед поколінь. Під плитоноскою серце б’ється, Яке ніколи не здається. Дитячий малюнок біля грудей — Вона — це захист для рідних людей. Коли арта розірве дим, Шлях до свободи стане одним. Поля палають, курява й гам, Її робота — смерть ворогам. Це не танець, це битва до краю, Де воля кордонів і меж не знає. Вона не тінь під прапором роду, Вона — сама ціна за свободу!Ворог розбитий, пил на броні, Україна вклонилась тобі у вогні. «Що ти попросиш: медалі чи злато?» — «Тільки щоб вижив кожен мій братик». Вдома чекає батько й калина. , Скінчиться пекло, настане світанок Змиє із пальців мастило і сажу — Та про цей подвиг не все і розкажуть.Вона — не син... Вона — та тиша, Що сильніша за гнів! Жінка, Що стала мечем. Сталевим. Нашим мечем.