Л.Anastasia Bakhur чоловіку2

Ти з’явився тихо, ніби випадково, Через знайомого, через просту розмову. Телефон у руках — і погляд такий рідний, І з того моменту світ став зовсім інший. Мій зай, Андрюша, моя тиша і гроза, Ти — той, з ким не страшні ні вітер, ні сльоза. Я поруч із тобою сильна і жива, Бо ти — мій спокій, моя правда і слова. Я чекаю тебе крізь відстані й час, Навіть коли дорога розділяє нас. Ти — мій герой, моя любов і мій дім, І я подумки щодня обіймаю тебе крізь дим. Ти повернешся — і світ знов стане тепліший, Бо з тобою кожен день стає світліший. Бердянське море і сонце в очах, Вінниця — наше місто в тихих ночах. Дороги машиною, сміх без причин, Карпати вперше — вже разом із сином. Дев’ятого червня — щастя в словах, Коли я сказала про диво в руках. Одинадцятого жовтня — новий поворот, Наш Марко з’явився — наш всесвіт і код. Я чекаю тебе крізь відстані й час, Навіть коли дорога розділяє нас. Ти — мій герой, моя любов і мій дім, І я подумки щодня обіймаю тебе крізь дим. Ти повернешся — і світ знов стане тепліший, Бо з тобою кожен день стає світліший. Син засинає тихо з твоїм фото в руках, Йому не вистачає тата у снах. А я інколи злюсь на твої довгі “перерви”, Та знаю — це просто наші сімейні нерви. Бо навіть коли ти далеко від нас — Я відчуваю твою підтримку щораз. Ти з дві тисячі шістнадцятого — воїн і щит, Ти захищаєш наш світ від темних орбіт. Ти сильний і сміливий, але ніжний зі мною, І я пишаюсь тобою, мій рідний, без бою. Майже одинадцять років — ми поруч і вдвох, Пережили всі бурі й знайшли свій шлях знов. Ти навчив мене любити без страху й меж, І я знаю — ти завжди до нас повернеш. Я чекаю тебе крізь відстані й час, Моя віра сильніша за кожен наказ. Ти — моє єдине кохання й мій шлях, Мій Андрій, мій герой у далеких краях. Повернись — і ми знову будемо разом, Сміятись, мов діти, під зоряним небом одразу.