N.Anasteisha2.

Ми зустрілись між сміхом і друзями, Ніби випадок, але не випадково. Кілька разів ти віз мене додому, І в тиші машини народжувалось щось нове. Ми соромились дивитись довго, Соромились сказати зайве слово. Дзвінки без тем — просто «ти тут?» Ти з роботи, я слухаю подих у слухавці знову. Навіть коли не знали, про що говорити, Мовчання було теплим і справжнім. Бо серце вже знало напевно: Це більше, ніж просто симпатія. Два роки і три місяці — як мить, Вісім місяців — уже наша сім’я. І хоч ми разом лише півмісяця, Я відчуваю тебе щодня. Ми почали з ремонту і мрій, Ти назвав це «наше маленьке гніздечко». І я зрозуміла — з тобою будь-які стіни Стають домом, а не просто місцем. Одеса чула наші розмови з морем, Карпати берегли наші обійми. А між дорогами й іншими містами Ти завжди залишався поруч зі мною. Зараз ми багато працюємо, мало часу, Я будую наш «Куточок кави» з любов’ю. А ти — моя підтримка, моя віра, Той, хто завжди вірить у мене більше, ніж я. Ти жартував: я буду Мороз, Якщо добре поводитимусь у житті. А я думаю — я вже твоя, Бо серце давно зробило свій вибір. Дякую тобі за кожну спробу, За силу, ніжність і вірність без умов. Я бачу, як ти стараєшся для нас, І ціную це більше, ніж можна сказати словами. Попереду — будинок з великим подвір’ям, Де буде сміх і спокійні ранки. І мотоцикл у гаражі — наша мрія, Яка обов’язково стане реальністю. Максиме, з Днем закоханих нас. Навіть якщо часу обмаль — Моє кохання до тебе завжди поруч. Ти — мій дім, моя опора і моє «назавжди».