N.Олена Я.

Колись ми поруч жили — одне й те саме село, Та доля мовчала, ховала своє тепло. Ми йшли різними стежками, не знаючи наперед, Що один погляд на весіллі змінить цілий світ. Там, серед сміху й музики, ти тихо заговорив, І я вперше відчула — мій спокій поруч стоїть. Три місяці — і питання, що серце давно знало, З того дня наше «разом» початком стало. Женька, мій коханий, мій дім і мій світ, Сім років у шлюбі — і кожен з них світлий. Ти щирий, ти добрий, ти завжди зі мною, У слові, у вчинку, у тиші нічній. У нас є Златка — наше маленьке диво, У її очах — наша любов жива. Ти тримаєш за руку, допомагаєш у всьому, І я знаю: з тобою нічого не страшно. Я не прошу ідеальності, не прошу чудес, Лише щоб цей спокій у серці не зник. Щоб ми так само сміялись, мов зараз, удвох, І йшли до старості, не втративши любов. Нехай роки лягають сріблом у волосся, А почуття залишаються теплими, як сьогодні. Я хочу старіти з тобою повільно, У таких самих стосунках — справжніх і вірних. З Днем закоханих, мій чоловік, моя сила і світ, Я кохаю тебе — і це назавжди.