N.IRINA2

Ми зустрілись не в тиші й не в снах, А там, де війна і тривожні світанки. У Дружківці зійшлися серця — Серед зброї, доріг і коротких обіймів. Два роки разом — як ціле життя, Кілометри, вокзали, різні міста. Та я знала тоді без зайвих слів: Ти — мій вибір, мій чоловік. Єгоре, коханий, ти моя сила, Мій спокій у світі, де шторм і гроза. Війна не зламала твого доброго серця, Вона лиш показала, який ти насправді. Я дякую долі за кожен твій крок, За надійність, терпіння і ніжні слова. З тобою не страшно, з тобою я вдома, Навіть коли навколо війна. Наше перше побачення — тихий «Мерс», Кілька хвилин — і життя навпаки. Потім Чікуся, маленький бульдог, Став початком нашої сім’ї. Ми різні міста залишали за спиною, Прощання і зустрічі — знов і знов. Та в кожному дні, у кожному бою Мене гріла твоя любов. Єгоре, коханий, ти моя сила, Мій тил, моя віра, моя висота. Іро й Єгор — тепер уже троє, Бо Леся прийшла, як весна після зими. Наша донечка, так довго чекана, Тепло на руках і сенс у житті. Дякую, рідний, за нашу родину, За те, що тримаєш нас всіх. Ми військові, але перш за все — кохання, Ми сім’я, що не зламалась в боях. Я поруч з тобою — в кожному завтра, Бо ти мій чоловік, моя правда і шлях.