Л.Юлия Александровна Для мами

Мамусік, моя рідна, моя світла весна, Ти крізь бурі й дороги мене берегла. Коли світ розсипався — ти просто мовчала, Посмішкою ніжною біль свій ховала. Маріуполь у серці — наш дім і двори, І парк Гурова тихий, де йшли ми згори, Після роботи разом — розмови прості, Твої теплі обійми — мов крила мені. Ти навчила мене не здаватись в пітьмі, Навіть коли важко — залишатись живій. Мамусік, ти сила моя і душа, Твоя ніжність крізь відстань до мене спішить не спеша. Я дякую, мамо, за кожен твій день, За любов, що сильніша за тисячі змін. Хай усмішка світиться в очах завжди, Навіть коли розділяють нас міста і світи. Пам’ятаю Пісчанку, солоний прибій, Як ловили «барашек» і сміялись з тобою й Максимом удвох. Ти сильна, весела — мій затишний дім, Навіть коли біль ховався за сміхом твоїм. Коли їхали геть і дізнались про втрати, Ти змогла нас обняти — і сльози сховати. Ти казала: «Ми разом — усе переживем», І ті слова залишились назавжди в мені вогнем. І якщо я мовчу — ти хвилюєшся знов, Свариш лагідно, мамо — це теж про любов. Мамусік, ти сила моя і душа, Твоя ніжність крізь відстань до мене спішить не спеша. Я дякую, мамо, за віру й тепло, За дитинство, що світлом у серці зросло. Хай у Польщі чи вдома — де б ти не була, Знай — для мене ти завжди найрідніша одна. Пам’ятаю себе ще шістнадцять — сімнадцять років, Скільки нервів і сліз принесла ненароком… Та ти поруч стояла, не зламалась ніде, Ти любов’ю своєю навчила іти вперед. Мамусік, ти сонце моє і весна, Ти для мене назавжди найкраща мама одна. Я бажаю, щоб щастя жило у тобі, Щоб завжди усміхалась назустріч судьбі. І нехай всі дороги нас знову зведуть, Де обійми твої — мій справжній притул. Просто знай, моя мамо, крізь час і роки — Я твоя донька, а ти — мої крила легкі.