K2.Володимир

Христино… моя киця, моя тиша і світ, Ми знайшли одне одного серед звичайних слів. Три дні розмов — і вже без сумнівів зовсім, А за п’ять місяців ми стали одним цілим разом. Не довго питали в долі “а що буде далі”, Бо серце вже знало — ми правильно стали. І ось чотири роки, як тримаємось за життя, Ти — моя любов, моя правда, моя сім’я. Христина, кохана, за те, що ти в мене є, Я дякую тихо, але всім серцем — за все. Навіть коли між нами дорога й війна, Ти поруч зі мною, киця моя. Я живу цією вірою, цією любов’ю, Твоїм теплом і твоєю довірою. З Днем закоханих, мій найдорожчий дім, Я твій назавжди — і душею, і всім. Я зараз не поруч, я там, де не тихо, Та твоє ім’я — мій спокій і прихисток. У кожній думці, у кожному дні Я повертаюсь до тебе, навіть у війні. Ти чекаєш без слів, ти тримаєшся світло, Твоя любов — це більше, ніж просто “вірю”. Я не завжди вмію сказати вголос, Але ти знаєш усе без зайвих фраз і сліз. Христина, кохана, за те, що ти в мене є, Я дякую тихо, але всім серцем — за все. Навіть коли між нами дорога й війна, Ти поруч зі мною, киця моя. Я житиму, знаючи — ти мене чекаєш, Ти любиш, ти віриш, ти не відпускаєш. З Днем закоханих, мій найдорожчий світ, Моя любов до тебе — на багато-багато літ. Я повернусь. Я обіцяю — без гучних слів. Просто стану поруч і візьму за руку. Бо де б я не був і що б не було, Ти — моя дружина. Ти — моє серце. Ти — мій дім.