N.dombrova

Андрію мій, ти з’явився так несподівано, З простого повідомлення — і світ змінився. П’яте серпня стало нашим днем, Коли погляди сказали більше, ніж слова. Ти кличеш мене «сонце» — і я світлюсь, Я для тебе — «коханий», і в цьому весь дім. Ти добрий, веселий, щирий до глибини, Вірний серцем — і я це відчуваю щоднини. Ти — той, хто стане найкращим татом, Той, хто тримає майбутнє в долонях міцно. Ти захищаєш нас, наш спокій і сни, І я пишаюся тобою безмежно, коханий мій. Коли я хворіла — ти був поруч думками, Дзвонив, питав, переживав за мене щомиті. Твоя турбота лікує сильніше за ліки, Бо любов твоя — мій захист і сила. Я пам’ятаю Варяж, дорогу до тебе, Рік тому — як серце бігло вперед. У твої вихідні світ зупинявся, Бо були обійми, поцілунки і тільки ми. Ти — мій сенс, моя опора, мій дім, З тобою сміх і тиша однаково теплі. Мені так хочеться, щоб ти був поруч, Не на службі — а біля мене, завжди. Я хвилююсь за тебе кожної ночі, Молюся тихо за твоє життя. І вірю: війна обов’язково скінчиться, І ми будемо разом — сім’єю, вдома. Дякую тобі, коханий, що ти в мене є, Дякую за захист, за наш спокій і сон. Я кохаю тебе безмежно, сумую і чекаю, І всім серцем хочу — щоб ми були разом, з перемогою