N.Elizaveta C.

Ми знайомі так довго — сімнадцять років доріг, Колись просто друзі, без зайвих тривог. Та серце на мить не встигло забути, Життя розвело — щоб знову звести й навчити. І раптом — ті очі, зелені, живі, Несподівана зустріч після стількох зим. Я дивлюсь — і мовчу, бо все зрозуміло: Доля нічого не стерла… вона берегла і чекала. Дякую, що з’явився знову в моєму житті, Що навчив мене дихати, жити й іти. Ти моє повітря, мій спокій, мій світ, З тобою я хочу кохати — і просто хотіти жить. Максим… мій котусик, мій солодкий круасанчик, З тобою я жінка — не сильна, а справжня, без масок. Ти не кидаєш слів, якщо не тримаєш їх, Твій характер міцніший за бурі й страхи. Єдиний, кого я хочу почути, Кого можу слухати — і не боротись, а бути. З тобою я тихіша… і це не слабкість, ні, Це коли серце знає: “Я в безпеці тут, в тобі”. Ти обіймаєш так, що зникає весь світ, І я вчуся знову бути живою… без втеч і без стін. Дякую, що з’явився знову в моєму житті, Що навчив мене дихати, жити й іти. Ти моє повітря, мій спокій, мій світ, З тобою я хочу кохати — і просто хотіти жить. Ти мої обійми, поцілунки солодкі до тремтіння, І та щира усмішка, в якій моє відродження. Я почала хотіти жити далі, Посміхатись без причин і без “але”. Не повторювати старі помилки, А вчитись бути поруч… і берегти. Дякую, що ти є в моєму житті, Мій лапуль, мій теплий всесвіт всередині. Ти як кошеня — ніжний, справжній, мій, Любиш, коли чухають спинку… і я люблю це в тобі. Я кохаю. І дякую… що знову прийшов — назавжди.