У степах шумить вітер волі,

У степах шумить вітер волі, Пам’ять в серці не згаса. Там, де правда йде по полю — Чути голос Кобзаря. Він писав про біль і мрії, Про народ і про життя, Його слово, наче зброя, З нами йде крізь всі літа. Шевченкове слово — вогонь у крові, Воно не згасає ні в бурі, ні в тьмі. Він вчив нас любити країну свою, За правду стояти, за долю, за мрію! Не злякався він кайданів, Не схилив своє чоло, Бо в душі тримав він правду, Як святеє джерело. Мріяв він про вільну землю, Про щасливі небеса, Де народ живе без страху, Де панує лиш краса. Шевченкове слово — вогонь у крові, Воно не згасає ні в бурі, ні в тьмі. Він вчив нас любити країну свою, За правду стояти, за долю, за мрію! Через роки, через долі, Через сльози і бої — Його правда і любов Проростають у мені. Через біль і через втрати, Через темні небеса — Його слово — наша сила, Наша віра й висота. І сьогодні, серед ночі, Коли важко на душі, Я читаю його рядки — І стає світліш мені. Бо в них віра, бо в них сила, Бо в них Україна вся, Бо в них серце Кобзареве Б’ється в нас, як небеса. Шевченкове слово — наш шлях і наш знак, Наш голос свободи, наш вічний маяк. Ми пам’ять несемо крізь роки й крізь час — Тарасе, твій дух назавжди серед нас!