N.Saenko2.

Ми зустрілись не випадково — Навіть якщо онлайн, не віч-на-віч. Доля тихо написала слово, Що змінило назавжди мій світ. Ти сказала: «Зайка» — так просто, Я відповів: «Сонечко моє». І з того дня у кожній думці Я знав: без тебе — не живе. Твої очі — зелене небо, В них і віра, і теплий дім. Коли дивишся — зникає втома, І світ стає зовсім іншим. Був рік любові, був рік щастя, Та й випробування — теж були. Я пішов туди, де війна і страхи, Де ночі довгі і важкі. Ми були на крок від втрати, Серця боліли, душа мовчала. Та твоя вірність, твоя відданість Наше «ми» тоді врятувала. Ти чекала, навіть коли важко, Навіть коли мовчав я дні. Ти тримала нас своїм серцем, Не дала згаснути любові в мені. Я хочу з тобою майбутнє просте: Ранки разом і тихі ночі. Хочу дитину — нашу з тобою, Щоб в ній світилося твоє тепло в очах. Хочу втекти з тобою від болю, Поїхати туди, де спокій і світ. Де я — твій Зайка, ти — моє Сонце, Де ми просто живемо — без війн. Сонечка моя, кохана Яно, Дякую за те, що ти — моя. За вірність, силу і терпіння, За те, що зберегла нас ти й я. Я люблю тебе. Не на словах — душею. Не на рік — на ціле життя. Ти з’явилась і стала всім для мене. Моє Сонце. Моя сім’я.