K2.Sviatoslav

Я жив у ритмі залу — дихання, сила, рух, І ти прийшла без шуму, без гучних сполук. Не іскра, не пожежа, не фільм — а дім, Все стало тихо. Справжньо. По-рідному. Своїм. Через півтора місяця — м’ясо і розмова, Без планів і сценаріїв, без зайвого слова. Все закрутилось просто, без «треба» і «гра» — Так починається любов, коли вона жива. Кохаю тебе, Котятко моє, Ти — моя назавжди, серце моє. Мій вогник у темряві, мій спокій і дім, Моя жінка. Мій вибір. Мій шлях. Мій світ. Ти сіла навпроти — і сльози в очах, Без масок, без сили, без захисту й страх. «Ось я така — не ідеальна, жива, З тривогами, болем, але справжня до дна». І в тій відкритості, чесності без прикрас Було стільки світла, що вистачить на нас. Ти відкривалась — раз, і ще, і знов, І кожен раз я бачив: це і є любов. Ти неймовірно красива. Неймовірно розумна. І хитрюга — капець, але така рідна. Красуня, розумничка, моя молодчинка — Моє щастя живе, моя половинка. Кохаю тебе, Котятко моє, Ти — моя назавжди, я знаю це. Я приймаю тебе — всю і зі всім, Без умов, без питань, без «потім». Амінь. Я прийшов до тебе втомлений до краю, Знесилений, зламаний, мов без сил і краю. Ми поїли — і тиша лягла на дім, Я не міг заснути, світ був глухим. Ти обійняла і сказала тихо: «Я люблю тебе. Я поруч. Я не піду. Ми просто будемо лежати і говорити, Поки ти не заснеш. Я без тебе не сплю». Ми говорили годинами в темряві й тиші, Про страхи, надії і речі важливі. Я заснув — і за мить став іншим, Наче переродився. Відновився. Справжнім. Кохаю тебе, Котятко моє, Ти — моя назавжди, тепло моє. Ти лікуєш без слів, без ліків і тем, Просто будучи поруч. Просто тим, ким ти є. Зима. Електровишка. Висота і сміх. Лізли разом — бо разом не страшно нічого. Гаражі. Пішки. Львів під ногами лежить, І місто мовчить, коли серце говорить. Пізній спортзал після концерту й сад, Митрополичі сади — і вирішальний крок. Тринадцяте липня дві тисячі двадцять п’ятого — День, коли ми стали сім’єю. Назавжди. По-справжньому. Переїзди і гори, буденні питання, Ми сідали і йшли до розуміння. Стільки разів, скільки потрібно обом, Говорили, слухали, йшли назустріч разом. Ми не тікали, не ламали, не мовчали, Шукали рішення — і завжди знаходили. І з кожним разом, після кожних розмов, Ми любили сильніше. Спокійніше. Глибше. Кохаю тебе, Котятко моє, Ти — моя назавжди, інакше не є. Моя жінка, мій дім, моя висота, Моя правда, моя любов, моя сім’я.