Л.Аліна Данилюк На 14 лютого2 п1

Мій рідний, з тобою світ став таким потрібним. Три роки поруч — і кожен наш день вчить берегти найдорожчих людей. Ти завжди вариш каву, коли вдома, і навіть буденність стає особлива, бо я ціную кожне обіймання, кожен поцілунок, кожен тихий погляд без зайвих слів. Пам’ятаю нашу дорогу в роддом серед ночі і дня, як світилися щастям твої теплі очі. У нас є наші дітки — донечка Євуся, сини Масік і Тьомік — наше найбільше щастя. Ти допомагаєш з ними, інколи бурмочеш, але все одно ідеш і миєш посуд і радуєш мене цим, а наймиліші миті — коли ми разом вечеряємо, розмовляємо і щиро сміємося. Нам не все легко давалося з перших днів — ми розходилися, роз’їжджалися, сварилися і довго мовчали. Та зараз вчимося говорити, чути одне одного, відкриватися більше і разом знаходити спільні рішення. Любов стала сильнішою, бо ми навчилися берегти її. Я вдячна тобі за те, як ти тяжко працюєш, щоб у нас було все необхідне. Ти ніколи ні в чому не відмовляєш, завжди прагнеш зробити нас щасливими. Найбільша радість — проводити час разом, неважливо де: вдома, на вулиці чи в наших маленьких подорожах. Я ціную, що попри всі труднощі, через які тобі довелося пройти, ти обрав нас і нашу сім’ю. Я знаю — це було непросте рішення, але ти зробив його серцем. Дякую за наших дітей, за любов і підтримку, за кожну мить поруч. Ми можемо сваритися і навіть плакати, але завжди залишаємося разом, незважаючи ні на що. Я дуже сильно тебе кохаю, ціную і дякую долі за те, що ти є в моєму житті.