N.Natuusik

П’ять років тому — нічний клуб і погляд, Сміх між словами, випадковий крок. Хто ж тоді знав: ти станеш моїм домом, Моєю тишею серед тривог. Ти — уважний, з жартом у розмові, Вмієш почути, вмієш зрозуміть. І в кожнім дні, і в кожнім новім слові Я знов вчуся сильніше любить. Скільки років кохаю — А закохуюсь щодня. Ти моє світло, моя опора, Моя сила й броня. Навіть коли ти далеко, Я відчуваю тепло. З тобою я — принцеса, З тобою мені легко й світло. Наше весілля — як обіцянка небу, Народження сина — найбільше диво в житті. Стефан, наш Стефуся — частинка тебе, Твоя доброта в його кожнім русі й чутті. Дякую, коханий, за щастя просте, За роки, що зробив найціннішими ти. За те, що моє життя яскравіше стає, Бо ти в ньому є — завжди є. Скільки років кохаю — А закохуюсь щодня. Ти моє світло, моя опора, Моя сила й броня. Навіть коли ти далеко, Я відчуваю тепло. З тобою я — принцеса, З тобою мені добре й світло. Твій «доброго ранку» — мов обійми крізь час, Де б ти не був — я завжди в твоїх думках. Ти питаєш, як я, і світ зупиняється враз, Бо любов не ламають ані відстань, ні страх. Нам бракує обіймів, теплих нічних розмов, Та серце чекає — і вірить знов. мій, Володька, мій «зай» і мій світ, Я дякую долі за кожну мить. Я кохаю тебе — не за щось, а всерйоз, І щодня закохуюсь знов і знов.