K1.Світлана П

Ми знайомі з дитинства — сміх і пил доріг, Резинки під ногами, сонце без тривог. Яйця на вогнищі, банка від сардин, Ти жив біля бабусі — мій простий герой один. Ти писав мені листи — я мовчала у відповідь, Не знала тоді ще, що це моя доля й мить. А потім ліцей, форма, дорослі сни, І відстань між нами — але не між серцями. Льоша, коханий, шістнадцять років разом, З кожним роком сильніше, глибше, щоразу. Я кохаю тебе не за щось — а просто так, Ти мій дім, моя правда, мій спокій і знак. З Днем закоханих, любий, мій назавжди, Моє серце з тобою — куди б не йшли. Ти зламав ногу — і світ змінився вмить, Мені стало шкода… і серце почало любить. З того моменту — ми вже не чужі, Почалась історія справжньої сім’ї. Житомир, навчання, четвертий твій курс, Весілля — і долі спільний маршрут. Я — медсестра у Вінниці, ти — мій оплот, Ми разом будували свій власний світ і політ. Льоша, коханий, шістнадцять років разом, З кожним роком сильніше, глибше, щоразу. Я кохаю тебе не за щось — а просто так, Ти мій дім, моя правда, мій спокій і знак. З Днем закоханих, любий, мій назавжди, Моє серце з тобою — куди б не йшли. У нас двоє діток — Діма і Домініка, Наше щастя живе у їхніх обіймах і крилах. Моря щороку — до війни, до тиші, до мрій, А потім Карпати, Осоння, Львівщина — ми свої. Світ мінявся, були важкі дні, Але ми зберегли найважливіше — ми. Твоя вірність, доброта, повага й тепло Тримають наш дім, як сильне крило. Я кохаю тебе — і з кожним роком сильніше, Ти для мене — найрідніший, найсправжніший, найближчий. Нехай ще багато років попереду нас, З Днем закоханих, Льошо… Я кохаю тебе зараз. І щоразу. І повсякчас.