Шлях з метою

Гримлять дерева у парку Голими, зимними кронами. Грає скрипка низькими нотами, Гай шумить у чорному пальто. Тривога нависла над шляхами, Що ведуть за сиві горизонти. Вони манять крізь біль – руками, Але втікають далі сухими степами. Повітря здавлює в обіймах – Повні груди палкого кохання. Тяжке у ньому ховається зізнання – Дитяче, нерозумне переживання. Блукає грім у високих горах, Загублений у туманних просторах. Він перекидає вікові ліси, Та не може спокою знайти. Природа знає, коли з води Витягнути за комір веселку. Своє у світі сам знайди, Коли помчиш круглою Землею!