K2.Екатерина К

Дев’яте березня… весна без слів, «Зелений гай» і подих мрій. Я підійшла — ти підвівся вмить І простягнув мені руку — так просто, так світло в цю мить. Одне рукостискання — і тиша навколо, Немов серце сказало: ось він, мій дім. Ти ввічливий, добрий, такий справжній, Мій Сергій — мій спокій, мій всесвіт один. Сімнадцять років — рука в руці, Сімнадцять років — у тій самій любові. Я вдячна долі за кожен день, За те, що ти — мій чоловік. З Днем закоханих, коханий мій, Я з тобою навчаюсь щастю щодня. Моя любов — це тиша між нами, Де серця говорять без слів. Найніжніший спогад — доньки очі, Анастасія — наш світ, наша ніч і ранки. І вінчання в церкві — свічки, молитва, Де Бог обійняв нас без зайвих обіцянок. Ми змінювали міста, та не змінювали «ми», Бо любов не боїться доріг. Без традицій — та з вірою в серці, Просто бути разом… просто любити. Сімнадцять років — рука в руці, Сімнадцять років — у тій самій любові. Я вдячна долі за кожен день, За те, що ти — мій чоловік. З Днем закоханих, коханий мій, Я з тобою навчаюсь щастю щодня. Моя любов — це тиша між нами, Де серця говорять без слів. Моя мрія така проста і жива — Бути поряд завжди, де б не була. Поїхати разом, усією родиною, І знати: я вдома, коли з тобою. Дякую, рідний, за ніжність без умов… Я люблю тебе тихо. Глибоко. Назавжди.