Е. Сергей Сивулько на примирення

Ірино, радість моя, пробач мені за тіні, За ті слова, що ранили без потреби й причин. Ми разом лише місяць — а вже як половини, Що вчаться берегти свій спільний світ один. Непорозуміння стали між нами стіною, Та серце моє тягнеться лиш до тебе. Бо навіть у мовчанні я живу тобою, І без твоєї присутності мені не треба неба. Ти для мене більше, ніж життя, Більше, ніж повітря у грудях. Коли я вперше написав тобі — я знав, Що ти моя навіки, без сумніву й страху. Пробач за мій характер, за різкі слова, Я вчуся бути кращим щодня для нас. Ірино, радість моя, повір — Я не відпущу твою руку ще раз. Пам’ятаю перші наші повідомлення, Ті смс, що гріли серед ночей. А потім зустріч після відрядження — Ти прийшла до мене, і світ став теплій. Я був безмежно радий твоїй появі, Наче сонце зайшло у мій дім. І зрозумів — у кожній нашій розмові Я хочу лиш бути з тобою одним. Ти для мене більше, ніж життя, Більше, ніж повітря у грудях. Коли я вперше написав тобі — я знав, Що ти моя навіки, без сумніву й страху. Пробач за мій характер, за різкі слова, Я вчуся бути кращим щодня для нас. Ірино, радість моя, повір — Я не відпущу твою руку ще раз. Нам важливі спілкування й турбота, Теплі обійми після довгих днів. Я хочу будувати наші стосунки щиро, Без образ, без зайвих слів. Бо ти — моє сьогодні і завтра, Мій спокій і мій причал. І якщо впаду — піднімай мене знову, Бо без тебе я вже не я. Ти для мене більше, ніж життя, Моє світло серед темних доріг. Я прошу тебе — залишайся поруч, Дай нам шанс зберегти цей оберіг. Ірино, радість моя, кохана, Я все віддам за твоє тепло. Бо ще з першого слова я знав — Ти моя навіки, і це не пройшло.