N.Іванщак2.

Ми зустрілись там, де форма і кордон, Де не питають, а просто стоять. Я приїхала з болем із Луганських доріг, А ти дивився так, що хотілось мовчать. Твій погляд — спокій серед тривог, Твій крок до мене — як вибір долі. Ми довго писали одне одному вночі, І між рядків народжувалась любов. Ти — моя тиша після бурі й війни, Моя опора, мій захист, мій дім. Я знаю точно: без тебе одна Я б не змогла вистояти в цім житті. Аліна і Діма — не просто імена, Це серця, що вміють разом іти. Три роки в шлюбі — і ціле життя, Бо справжнє кохання не має межі. Коли мене знову забрала війна, Ти був зі мною — у кожнім «як ти?». Ти допоміг повернути дитину з пітьми, З окупації — у світ любові й тепла. Ми знову разом на Красноїльську, Я — з донькою, ти — з відкритим серцем. Коли Мирослава сказала: «Тато», Світ став на місце. І більше не тріснув. Ти — моя тиша після бурі й війни, Моя опора, мій захист, мій дім. Я знаю точно: без тебе одна Я б не змогла вистояти в цім житті. Ми стали сім’єю не на словах — У вчинках, у болі, у щасті щодня. Ти — мій чоловік, моя правда й сила, Моя любов назавжди жива. Рибалка удвох і вечеря на вогні, Футбол під пледом і тиша без слів. Наше щастя — просте, але справжнє, Коли вихідні — це «ми» і ще раз «ми». Я знаю: труднощі будуть ще йдуть, Але ми тримаємось, не відпускаєм. Я мрію подарувати тобі синочка, І серце знає — цей день не далекий. Наш дім з садком і землею під вікнами, Собака, ліс і гриби в руках. Ти — моя надія, мій вибір і доля, Мій спокій у завтрашніх днях. Дякую, коханий, за все, що ти є, За любов, за ніжність, за кожен крок. Я з тобою назавжди — у радості й бурях, Бо наше «разом» сильніше за все.