N.Natuusik2.

П’ять років тому — шум і світло клубу, Випадковий погляд серед сотень людей. Я й не знала, що в тій миті загублю Своє серце назавжди — для тебе, «зай». Ти вмієш слухати навіть тишу, Жартом зняти тривогу з плечей. З тобою спокій — справжній і глибший, З тобою світ стає тепліший щодень. Скільки років кохаю — А закохуюсь знов і знов. Ти моя сила, моя опора, Моя віра й любов. Навіть коли між нами відстань, Я відчуваю тебе. Бо ти — моє тепло, Моє «завжди», моє «де б не був». Наше весілля — як клятва серця, Народження сина — найбільше диво з усіх. Стефан, наш Стефуся — твоя доброта і ніжність, Твій характер, твій сміх. Дякую тобі за роки щасливі, За те, що я поруч із тобою — я. Ти зробив мене сильною, але водночас вразливою, Бо з тобою я — справжня, я — жива. Скільки років кохаю — А закохуюсь знов і знов. Ти моя сила, моя опора, Моя віра й любов. Навіть коли між нами відстань, Я відчуваю тебе. З тобою я — принцеса, Навіть коли ти далеко десь. Твоє «доброго ранку» — як подих дому, Де б ти не був, у якій би не був тиші. Ти питаєш, як я — і стає по-іншому, Бо любов — це бути поруч навіть на відстані. Нам бракує обіймів, нічних розмов, Та серця говорять голосніше за слова. мій… Володька… мій єдиний «зай», Дякую за сина, за щастя, за нас. Ти робиш моє життя яскравішим щодня, І я відчуваю тепло — навіть коли ти не поряд. Скільки років кохаю… І щодня закохуюсь у тебе знов.