K1.Екатерина К

Дев’ятого березня, тиха весна, «Зелений гай» — і доля одна. Я підійшла — ти встав із крісла сам, І простягнув мені свою руку нам. Те рукостискання — як перший крок, Немов усе життя зійшлось в той строк. Ввічливий, добрий, трохи сором’язливий, Мій Сергій — справжній, теплий, красивий. Сімнадцять років — і серце не втомилось, Стільки ж у шлюбі — любов лиш зміцнилась. Моя рука — в твоїй, і навік, Ти мій чоловік, мій дім, мій світ. З Днем закоханих, коханий мій, Я з тобою — у радості й тіні днів. Моя любов — це ми з тобою, Назавжди разом, назавжди двоє. Найніжніший спогад — доньки крик, Анастасія — наш сонячний світ. І вінчання в церкві, свічки і тиша, Де Бог почув усе, що серце пише. Міста мінялись, дорога вела, Та наша любов завжди нас тримала. Без гучних обіцянок, без зайвих слів — Лиш бути поряд у кожен із днів. Сімнадцять років — і серце не втомилось, Стільки ж у шлюбі — любов лиш зміцнилась. Моя рука — в твоїй, і навік, Ти мій чоловік, мій дім, мій світ. З Днем закоханих, коханий мій, Я з тобою — у радості й тіні днів. Моя любов — це ми з тобою, Назавжди разом, назавжди двоє. Моя мрія проста — бути поряд завжди, І разом сім’єю у мандри йти. Дякую, рідний, за кожен світанок, За спокій, турботу, за ніжність без рамок. Я люблю тебе тихо, глибоко, всерйоз… Сімнадцять років — і це лише розгін наш, не кінець доріг.