Через роки - до тебе

Ми ще дітьми стояли в коридорах школи, І світ здавався нескінченним нам обом, Та розвели дороги — різні долі, І кожен йшов своїм чужим шляхом. Минали роки… інші обличчя, І серце вчилося мовчать вночі, Та десь у пам’яті жила та дівчина — З очима сонця і весни. І хай життя нас ламало не раз, І хай стиралися характери в двобій — Я крізь роки впізнав твій голос, Бо ти — мій дім, ти — мій спокій. Кохана, сонечко моє, Через шістнадцять довгих зим Я знов знайшов твоє тепло — І став живим. Шаленію, божеволію — Як вперше, розум втрачаю знов… Якщо весь світ піде від нас — Я все одно оберу любов. Ми будем разом — я вірю в це, Не просто слово — це наш шлях. Тепер ти — серце у мені, І наша донечка в руках. Ти ніжна, мила, така спокійна, Та в сміху — сонце і весна, Ти романтична, світла, сильна, І найрідніша з усіх одна. Ми вчилися чути, вчилися бути, Ламали гордість, страх і лід, І замість двох самотніх доль Збудували спільний світ. Якби сказали тоді, у школі, Що доля зробить такий виток — Я б через всі розлуки й болі Все одно прийшов би знов. Бо ти — не випадковість, Не просто спогад із юних літ… Ти — моя друга можливість, Мій правильний вибір і мій заповіт. Кохана, сонечко моє, Через роки я зрозумів — Тебе кохав тоді мовчки, І досі не розлюбив. Шаленію, божеволію, Коли тримаю тебе в руках… Тепер ми — більше, ніж просто двоє, Тепер ми — сім’я в серцях. І якщо знов життя піде на бій — Я не злякаюсь темряви й зими… Бо я пройшов цей шлях один раз, Щоб назавжди бути з тобою