Е. Анастасія Михалівна на день закоханих 2

Він написав у телеграмі — все почалося з простих слів, Запросив гуляти тихо — і світ раптом ожив. Настя й Максим — два серця серед тисяч доріг, У його очах знайшла я той найтепліший оберіг. Твоя усмішка — мов сонце, що світанки малює, Я шепочу “коханий” — і душа моя танцює. Я з тобою хочу йти крізь роки і світи, Мріям твоїм допоможу крила знайти. Хай попереду дорога — ніжна й жива, Бо любов наша сильніша за будь-які слова. Я кохаю тебе тихо, до неба й без меж, І в майбутньому бачу — ми разом, назавжди, авжеж. Ми пройшли найбільшу сварку — та не згас наш вогонь, Бо любов перемогла біль і холод долонь. Я дивлюсь у твої очі — і там цілий світ, Де немає розлук і де страху вже не болить. Я хочу бути поруч — у радості й в журбі, І шептати крізь роки: “Ти — усе у мені”. Я з тобою хочу йти крізь роки і світи, Мріям твоїм допоможу крила знайти. Хай попереду дорога — ніжна й жива, Бо любов наша сильніша за будь-які слова. Я кохаю тебе тихо, до неба й без меж, І в майбутньому бачу — ми разом, назавжди, авжеж. Я хочу стати твоєю жінкою одного дня, Щоб сміх наш лунав у домі щодня. Сина, схожого на тебе, й донечку ніжну, мов весна, Разом виростити мрії — одна на двох весна. І зустрічати світанки вже сивими трохи, Та тримати долоні — попри всі епохи. Я з тобою хочу йти крізь роки і світи, Мріям твоїм допоможу крила знайти. Хай попереду дорога — ніжна й жива, Бо любов наша сильніша за будь-які слова. Я кохаю тебе тихо, до неба й без меж, І з тобою все життя — це найбільша із мрій, авжеж.