N.Anastasia 1.

За день до тиші лікарняних стін Ти з’явився так просто — без зайвих причин. Не як герой з кіно, не як сон, А як той, хто врятував — і залишився потім. Ти дав мені шанс, ти дав мені шлях, І серце повірило — я ще жива, не дарма. Ми мовчали довго, ховали наш світ, Не для загалу — для двох, на цілий політ. І в тихих розмовах, між «можна» й «не слід», Я вперше відчула: з тобою я — щаслива, як є. Зая, не видумуй — це ми і є, Через біль, через правду, крізь «важко» і «де». Ти — моя сила, мій дім, мій спокій вночі, Навіть коли сваримось — серця кричать: «Тримайся». Жарена картопля, сміх на кухні вдвох, І питання просте: «Шо ти, світло є?» — як любов. Твоя турбота — коли мені важко дихать, Твої дзвінки — коли світ починає хитать. Ми сварились, ми билися словом не раз, Але саме в тих шрамах — правда про нас. Бо якби не боліло — не значило б ніч, Ми пройшли цей шлях, щоб одне одного вберегти. Наші моменти — не для чужих очей, Там тиша, тепло і бажання «ще». І Нікітос біля ніг — наш малий охоронець, Свідок того, як любов стає домом. Зая, не видумуй — це ми і є, Через біль, через правду, крізь «важко» і «де». Ти — моя сила, мій дім, мій спокій вночі, Я стала сильнішою — бабою грім, завдяки тобі. Жарена картопля, сміх на кухні вдвох, І питання просте: «Шо ти, світло є?» — як любов. Я хочу не з’ясовувати — а чути, Не тікати — а разом іти. Я хочу, щоб ти бачив мої старання, Так само, як я бачу тебе щодня. Високий паркан — не щоб від світу тікать, А щоб наш дім було легше берегти. Я щаслива з тобою. Я це знаю точно. І я кохаю тебе. Щиро. По-справжньому. Назавжди.