N.Anasteisha1.

пам’ятаєш той вечір між друзями, Де погляди перетнулись зовсім ненароком? Кілька доріг додому, кілька тихих розмов, І серце вже знало більше, ніж сказано вголос. Ми соромились слів, соромились почуттів, Дзвінки без тем — просто бути на лінії. Ти з роботи, я чую твій голос в Інстаграмі, І тиша між фразами була такою рідною. Два роки і три місяці — як один подих, Вісім місяців — уже разом по-справжньому. Навіть коли бачимося лише півмісяця, Я знаю: ти зі мною, навіть якщо далеко. Ти назвав наш дім маленьким гніздечком, І я повірила — воно справді наше. Ми клеїли мрії разом із шпалерами, І кожен день ставав трохи теплішим. Одеса пам’ятає наші кроки біля моря, Карпати — наші тиші й сміх. А між дорогами, містами й роботою Ти вчив мене не здаватися й іти вперед. Я будую наш «Куточок кави» з вірою в нас, А ти — моя опора, мій спокій, мій тил. Ти казав, що я стану Мороз, Якщо буду добре поводитись — І я сміюсь, бо вже відчуваю: Я давно твоя. Дякую тобі за підтримку без умов, За вірність, ніжність і тиху силу. Я бачу, скільки ти робиш для нас, І серцем ціную кожну твою спробу. Попереду — будинок з великим подвір’ям, Де буде сміх і багато світла. І мотоцикл у гаражі — наша ще одна мрія, Яка обов’язково знайде дорогу додому. Максиме, з Днем закоханих нас. Навіть коли часу так мало, Моє кохання до тебе — завжди поруч. Ти — мій вибір, мій дім і моє «назавжди».