Дідусь

Олекса́ндре, мі́й Ді́дусю рідни́й, Шістдеся́т п’ять — а ти мо́лодий. Хо́ч здає́шся стро́гим інко́ли нам, Та любов твоя́ — як хра́м. З ди́тинства ти бу́в завжди́ зі мно́ю, За́вжди стоя́в міцно́ю стіно́ю. Воду лі́ктем міря́в і завжди́ мене колиха́в, І те́плом сво́їм мене зігрі́вав. Ти бу́в на свята́х у садо́чку й школі́, З горді́стю ся́яли тво́ї до́брі очі́. Ї́хав у Ки́їв на ви́пуск мій, Хо́ч пра́ці було́ — безлі́ч ро́біт. Ти всьо́го дося́г са́м у цьо́му житті́, Без ле́гких стежи́н і чужо́ї мети́. І нас навчи́в не здава́тись ніко́ли, Йти впере́д — крізь ро́ки й негóди. Ді́дусю, ти — на́ша опо́ра й свіча́, Ти — на́ша наді́я жива́ й гаряча́. Ти — се́рце роди́ни, ти — си́ла і світ, Твоя́ доброта́ — це найви́щий запо́віт. Шістдеся́т п’ять — це не фі́ніш, а злі́т, Бо в се́рці твоє́му — безме́жний сві́т. Мі́й Ді́дусю, я вдя́чна тобі́, Що ти — найрідні́ший в мої́й судьбі́. Я — Іри́нка, найста́рша твоя́, І ти завжди́ ві́рив у ме́не й в моє́ ім’я́. Ти видава́в мене́ за́між зі сльоза́ми в оча́х, Та трима́в мою ру́ку в свої́х долоня́х. А ще є Софі́йка й Да́шка малі́, Твої́ промінці́ у роди́ннім колі́. Для ко́жної з нас ти — ці́лий сві́т, Ти — на́ш захи́ст, ти — на́ш обері́г і заві́т. Ко́ли хворі́ла — ти ти́хо прихо́див, З бабу́сею ра́зом тепло́ приносив. Купува́в найкра́ще, турбо́ту й любов, І вчи́в — що роди́на важли́віша знов. Хо́ч хо́чеш здава́тись стро́гим завжди́, Я зна́ю — найні́жніший у сві́ті є ти. І якби́ зно́ву обра́ти мені́ сім’ю́, Я зно́ву б обра́ла твою́. Ді́дусю, ти — го́рдий на́ш я́нгол земни́й, Ти — сві́тлий мая́к у доро́зі нічні́й. Хай Бо́г дару́є здоро́в’я й літа́, Щоб ра́дість твоя́ не зника́ла літа́. Мі́й Ді́дусю, Олекса́ндре, рідни́й, Будь щасли́вим. Бо для трьо́х ону́чок ти — ці́лий сві́т, І так бу́де ще со́тні літ.